Для батьків

Зміст:

1. Десять правил для батьків

2. Сходинки розуміння, або як краще любити свою дитину

3. Поради батькам

4. Батькам про дитячу обдарованість

10 правил для батьків

1. Стимулюйте інтелект дитини.
Створюючи необхідне середовище, можна підвищити коефіцієнт розумового розвитку дошкільника на 25-30 одиниць чи, навпаки, знизити його на 50-80 одиниць (якщо життя дитини буде одноманітним, нецікавим і безрадісним).
2. Формуйте у дітей самоповагу.
Власний образ, закріплений свідомістю, є визначальним під час прийняття рішень: у виборі друзів, у коханні, профорієнтації...
3. Навчіть дитину спілкуватися.
Для цього необхідні щонайменше п’ять таких чинників:
‒ щира любов батьків (породжує почуття захищеності);
‒ доброзичливість інших дорослих, не лише рідних і близьких (рятує від комплексів);
‒ зовнішня привабливість дитини, а особливо - підлітка (одяг, манери);
‒ обґрунтована впевненість у собі (кожний у чомусь сильний);
‒ хороший запас слів (як інакше спілкуватися?).
4. Стежте за тим, щоб дитина не перетворилась на «телемана».
Соціологи запевняють, що дошкільнята проводять перед екраном телевізора у середньому до 50 годин на тиждень. Медики вважають, що це гальмує розвиток лівої півкулі головного мозку, відповідальної, зокрема, за розвиток мовлення. Телепередачам слід протиставити заняття спортом, музикою, читання, корисну домашню роботу.
5. Виховуйте відповідальність і порядність.
Слід робити це не лише за принципом «що таке добре і що таке погано», а, насамперед, на власному прикладі. Не прогайте момент: у підлітковому віці симпатії перемістяться, з батьків до однолітків.
6. Привчіть дитину пишатися своєю сім’єю, шанувати її традиції.
7. Живіть у хорошому оточенні.
Друзі, яких виберуть ваші діти, впливатимуть на їхні моральні орієнтири, поведінку. Тому уважно придивляйтеся до сусідських дітей, цікавтеся репутацією школи, до якої ходять ваші діти. Подбайте про те, щоб розширити коло знайомств дитини.
8. Будьте вимогливими.
Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, умінням робити щось краще за інших, як правило, виростають у сім'ях, де до них висували високі вимоги: підтримувати порядок у будинку, організовувати своє дозвілля, добре поводитися. Та не перегніть палицю - не будьте тиранами. І врахуйте: слухняними, акуратними, розумними діти стають не відразу. Потрібні ваші зусилля протягом багатьох років. Будьте ж терплячими.
9. Привчайте дитину до праці.
Якоюсь мірою ви можете запрограмувати майбутній життєвий успіх свого чада. Привчіть його без примусу виконувати доручену справу, допоможіть заповнити життя цікавими й потрібними справами. Нехай звикає долати труднощі й переконається, що йому багато чого під силу.
10. Не робіть за дітей те, що вони здатні зробити самі.
І запам’ятайте: якщо у важку хвилину саме ви опинитеся поруч ‒ як друг, а не як бос, дитина, можливо, довірить вам свою «страшну таємницю» і прислухається до вашої поради.


Сходинки розуміння, або як краще любити свою дитину


1. Значення батьків у розвитку особистості дитини переоцінити неможливо. Батьки складають перше оточення дитини, в якому вона здобуває важливий життєвий досвід, знання про себе і про світ. З батьківської подачі діти засвоюють поняття про Добро і Зло. Під впливом батьків формується основна структура особистості ‒ система уявлень і ставлень до «Я» (себе), до людей, до світу, яка багато в чому визначає характер і поведінку людини.

Ставлення матері до своєї дитини, ще до її появи на світ, може вплинути на майбутній розвиток особистості. Коли дитина перебуває в утробі матері, між нею і мамою існує не тільки фізіологічний, а й психологічний зв'язок. Вона відчуває стани та ставлення матері, особливо ті, що пов'язані з нею: хоче вона її чи ні, любить чи ні. Вона відчуває також настрій мами: радість, страх, тривогу тощо. Багато з того, що дитина відчуває у внутрішньоутробному стані, відображається на її розвитку. Зрозуміло, що дитина, яку хотіли і любили ще до появи на світ, поводитиметься інакше, ніж та, на яку не звертали уваги і якій уже тоді доводилося захищатися від негативного впливу батьків і оточення.

Дитина народжується беззахисною, безпорадною і залежною. У неї немає ні здатності керувати собою, ні стійкості і сили зустріти життя. Єдиним орієнтиром, необхідним для формування образу самої себе і навколишнього світу, є ставлення до неї близьких, їхні реакції на неї. Вона приймає все, що адресує їй світ — чи то усмішка, ласкаве слово, чи незадоволений погляд, докір. Оскільки маленька людина не має слів для того, щоб оформити свої переживання. Її реакції на ставлення близьких виливаються в почуттях. Ці почуття «записуються» в її внутрішньому світі, поповнюють сховище даних про себе і про світ. Переживання перших років життя накладають відбиток на все подальше життя людини.
2. Якщо спілкування з батьками має позитивний емоційний фон, дитину люблять безумовно, приймають з усіма її «плюсами» і «мінусами», вона знає і відчуває це навіть тоді, коли батьки виказують невдоволення її поведінкою чи карають. У неї закладається почуття цінності свого «Я», упевненості в собі. Доброзичливий до неї світ вона сприймає як безпечне і стабільне місце, а людей як надійних і дбайливих, з’являється почуття довіри до оточення. Упевненість і довіра допомагають малюкові виявляти себе, ставати самим собою. Ставши дорослою, така дитина любитиме себе та інших, житиме в злагоді з собою і світом.

Однак батьки можуть бути емоційно холодними, відчуженими, незрілими, нездатними на любов або такими, що не надають їй значення. Відчуження й байдужість батьків породжують у дитини відчуття нікчемності, непотрібності, меншовартості. На основі цих переживань розвивається банальна тривога ‒ почуття безпорадності й самотності в світі, який уявляється ворожим. Це почуття порушує правильне уявлення дитини про себе, закладає основу комплексу неповноцінності. У майбутньому вона, найімовірніше, виявлятиме або агресію, ворожість, авторитарність у ставленні до оточення, або плаксивість, залежність, нерішучість, відчуженість, закритість від людей.

3. У психології існує таке поняття як умовна любов, за якої дитина отримує ніжність і ласку як нагороду тоді, коли батьки нею задоволені. Дитину люблять «за щось», приймають тільки тоді, коли вона поводиться відповідно до вимог і очікувань батьків, коли слухняна і подає надії на успішне майбутнє. За таких умов дитина стикається з тим, що батьки цінують одні й відкидають інші прояви її особистості. Одним з несприятливих наслідків такого ставлення є установка: «Любов потрібно заслужити покірною поведінкою», яка в дорослої людини виявиться рисами конформності, залежності від інших, надмірною поступливістю. Така дитина пригнічує свою індивідуальність заради отримання визнання й любові інших людей, боїться сказати «ні», дозволяє іншим «експлуатувати» себе, оскільки вважає, що любити її можна лише за щось. Наприклад, за чуйність, за гарні оцінки чи за перемогу на спортивних змаганнях. Згодом у неї розвивається високий рівень тривожності через постійне прагнення догодити дорослим і «заслужити» їхню любов. Це разом із неможливістю відповідати часто завищеним вимогам дорослих формує комплекс неповноцінності, вразливість до зовнішніх впливів і, врешті-решт, життєву неуспішність.

Отже, для досягнення позитивних результатів у вихованні батьки мають прагнути:
· пізнати свою дитину через увагу до неї, через зацікавлене емоційне спілкування з нею;
· полюбити її безумовною любов'ю, просто за те, що вона є, й не боятися виказувати свою любов;
· прагнути зрозуміти свою дитину, її потреби і проблеми, частіше розпитуючи про справи і сподівання;
· підтримувати ініціативи, допомагати дитині долати перешкоди на шляху її життєвої самореалізації й розвитку.


Поради батькам


Не намагайтеся нав’язати дитині те, чого ви колись хотіли, але не досягли. Якщо ви все життя хотіли бути стюардесою, а стали бухгалтером, це не означає, що ваша дитина повинна втілити в життя вашу мрію. Пам’ятайте, що в неї є свої власні плани та мрії, з якими потрібно і варто рахуватися. Не варто також змушувати нащадків йти вашими слідами, навіть якщо у вашій родині усі до сьомого коліна були вчителями чи лікарями.

Не тисніть на дитину, якщо вважаєте її вибір майбутньої професії невдалим. Краще допоможіть їй розібратися, чи справді вона розуміє, чим буде займатися в майбутньому. Адже нерідко, обираючи професію, дитина керується стереотипами, прикладами кумирів тощо.

Якщо ваша дитина і досі чітко не знає, ким хоче бути, допоможіть їй виявити те, до чого в неї найбільше лежить душа, «гуманітарій» вона чи «технар», творча особистість чи прагматик. Не можете визначити самотужки – скористайтеся послугами психолога або профорієнтатора при центрах зайнятості.

Не бійтеся, якщо вибір вашої дитини припаде на непрестижну, непопулярну чи неінтелігентну професію. Якщо, наприклад, ваш син марить автомобілями, то, можливо, краще дозволити йому здобути фах автослюсаря чи автомеханіка. Адже коли людина займається улюбленою справою, вона завжди досягає успіху. І цілком ймовірно, що в майбутньому ваш син стане власником автосалону, і буде неймовірно вам вдячний за те, що ви не зробили його юристом, може й непоганим, але байдужим до своєї роботи.

Пам’ятайте, що обирати майбутню професію потрібно не під час подання документів у ВНЗ, і навіть не протягом останнього шкільного року. Починати треба ще з 7–8 класів. Тоді до закінчення школи дитина вже точно визначиться, ким хоче стати.


Батькам про дитячу обдарованість


Дитяча обдарованість, яка рано проявляється, – завжди предмет гордості батьків. Але для малят це може обернутися лихом і втратою дитинства. Нерозумна експлуатація здібностей призводить до однобічного розвитку, а передчасні захоплення дорослих – до його викривлення. Чимало дітей, які вражали уяву близьких своїми здібностями, не виправдали покладених на них надій.

Природно, що для батьків їхні діти – найрозумніші й найгарніші. Біда не в тому, що часом ми помиляємося, приймаючи відблиск скла за сяяння коштовного каміння. Біда в іншому: ми обманюємо своїм захопленням самих дітей. Обіцяємо їм осяйне майбутнє, а коли стається інакше, наші сини і доньки почуваються несправедливо обманутими і не можуть відчути звичайних людських радощів. Можна скалічити і по-справжньому обдарованих дітей, коли ми, захоплюючись «чудом», забуваємо про самого малюка, приділяємо всю увагу лише розвитку його таланту. За розумовим розвитком вундеркінд може бути далеко попереду, але за моральним та емоційним – дуже рідко випереджає вік. Виникає дисгармонія розуму і почуттів, відбувається втрата дитинства. Дитині некомфортно серед дорослих і нудно в колі ровесників. Рання експлуатація таланту може відбити бажання займатися творчістю, викликати відразу до нього, і, зрештою, талант загине.

Сучасна психологічна наука стверджує, що до чотирьох років закладається приблизно половина інтелектуальних здібностей, які характеризуватимуть дорослу людину. Спробуйте тільки уявити собі, який величезний обсяг знань засвоює дитина, скільки енергії вона витрачає щоденно, не забудьте про надзвичайну емоційність та інтенсивність сприйняття, і ви погодитеся, що жоден інший вік не стоїть так близько до геніальності. З 2 до 6-7 років кожна дитина – геніальний лінгвіст. Вона легко на слух засвоює лексику і граматичну будову мови. Величезна кількість запитань, які діти ставлять дорослим, свідчить про незвичайну допитливість. Збережіть цю допитливість, живий інтерес, здатність дивуватися і захоплюватися, силу почуттів – і ви отримаєте передумови таланту. К. Чуковський писав: «Ми всі до двадцяти років могли б бути великими хіміками, математиками, біологами, якби жагуча допитливість до всього довкола не згасла в нас у процесі накопичення первинних, необхідних для існування знань».

Як же зберегти всі ці потрібні риси? Тільки шляхом їх розвитку, коли даємо роботу нашому розуму і почуттям. Талант – це трішки здібностей і дуже багато зусиль. Пригадайте, що вам відомо про видатних людей. Неважливо, у чому вони видатні: учений це чи композитор, письменник чи винахідник – усі вони багато й наполегливо працювали. Чому ж талановиті мають працювати більше від безталанних? Бо праці – це єдиний спосіб проявлення і розвитку здібностей. І ще – тому що праця приносить їм радість. Не вбити радість праці, а розвивати її – шлях до таланту.

Тренуванням можна розвинути всі людські здібності: пам’ять, слух, математичне мислення, малювання, словотворчість. Чи видно талант ще в дитинстві? Звичайно, і це підтверджує сила-силенна прикладів. Рано проявилася музична обдарованість у Римського-Корсакова, із 7 років почав писати свої вірші Пушкін, змалечку малювали Рафаель, Сєров… Але нас більше цікавлять інші приклади: Ньютон, П. Кюрі, Лобачевський у школі мали репутацію нездібних учнів. Ейнштейна у студентські роки вважали нездібним до математики. Шаляпіна замолоду не взяли до хору, а Сурікову відмовили у прийомі до Академії мистецтва.

Кажуть, що талант завжди і всюди проб’є собі дорогу, незважаючи на перепони і суворі умови життя (Михайло Ломоносов, Джек Лондон). Але ми ніколи не дізнаємося, скільки талантів не розкрилося, бо багато з обдарованих людей не мали ані залізного здоров’я, ані пробивної сили.

Чи успадковується талант? Є багато прикладів, коли видатні здібності в одній або різних сферах повторювалися в багатьох поколіннях одного роду, сім’ї. Але тут річ не тільки у спадковості, а й у творчому середовищі, в якому росли діти. Проте є й інші приклади, коли у людей із високим інтелектом ростуть нецікаві, малорозвинені діти. Це навіть стало приводом для афоризму «Природа відпочиває на дітях геніїв». Погодитися з цим не можна. Усі здорові діти мають здібності. Але якщо вони «загодовані», якщо батьків поглинає власна творчість, проблеми, емоційні і творчі підйоми та падіння, то результат стає очевидним.

А що робити тим, хто бажає розвивати здібності своїх дітей? Спочатку необхідно розмежувати поняття «талант», «схильності», «здібності», «покликання». Під здібностями зазвичай розуміють досягнення вищих результатів при менших зусиллях порівняно з не настільки здібними людьми. Схильність – це інтерес до будь-чого, прагнення займатися якоюсь справою. Схильність не завжди пов’язана зі здібностями і може виникнути під впливом авторитетних дорослих. Для покликання характерне щасливе поєднання здібностей і схильностей. А якщо людина при цьому має велику, свідому працьовитість, то можна вже говорити про талант.

Існує багато підходів до навчання і виховання дитини з раннього віку. Головне в них – не перешкоджати розкриттю потенціалу психіки, уникати однобічності у навчанні, не позбавляти дитину дитячих ігор, забав, казок, створювати умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності. Чого треба вчити, а чого – ще зарано? Визначити це допоможе «зона найближчого розвитку». Навчати треба не того, що дитина вже може робити сама, а того, що потребує підказки, демонстрації. І звичайно, навчання має бути цікавим, проводитися в ігровій формі, тішити.

Чимало батьків стурбовані вихованням обдарованості й залучають дітей до музики, балету, фігурного катання, спорту. Усе це непогано, якщо не випускати з поля зору головного: турботи про фізичне, емоційне, моральне, психологічне здоров’я. Обдаровані люди повинні усвідомлювати, що великі здібності не дають права висувати підвищені вимоги до батьків, учителів, егоїстично ставитися до «звичайних» людей. Якщо є розуміння, що талант – це не так права, як підвищені обов’язки, то він стане передумовою розвитку гармонійної, адекватної, соціально адаптованої особистості. Виховання інтелекту невід’ємно пов’язане з вихованням особистості.

Десять особливостей обдарованих дітей:
1. Вони завжди чим-небудь зайняті і дуже активні.
2. Хочуть знати більш докладно і вимагають від дорослих додаткової інформації.
3. Навчання приносить їм задоволення: вони хочуть учитися і домагаються успіхів.
4. Здатні займатися самостійно.
5. Уміють критично оцінювати оточуючу їх дійсність і прагнуть проникнути в суть явищ, не задовольняючись поверхневими поясненнями.
6. Урок представляє для них інтерес тоді, коли використовуються проблемні методи.
7. На відміну від однолітків краще вміють розкривати відносини між явищами і сутністю, систематизувати, класифікувати.
8. Прагнуть працювати і працюють більше від своїх однолітків.
9. Ставлять безліч питань дорослим, що знаходяться поруч, і чекають вичерпної відповіді на своє питання.
10. Мають сильно виражене почуття справедливості.


Тест на визначення здібностей дитини

Технічні здібності (6 ознак)
1. Цікавиться різноманітними машинами і механізмами
2. Полюбляє конструювати прибори, моделі
3. Сам шукає причини поломок, збоїв у роботі механізмів
4. Використовує старі деталі і механізми для конструювання нових іграшок, поробок
5. Любить малювати ескізи, схеми
6. Цікавиться технічною літературою.

Музичні здібності (4 ознаки)
1. Любить музику і музичні записи, шукає місця, де можна її послухати
2. Співає, вкладаючи у спів всі емоції і почуття
3. Складає свої особисті мелодії
4. Навчився або із задоволенням вчиться грати на музичному інструменті.

Наукові здібності (6 ознак)
1. Яскраво виражене розуміння абстрактних понять
2. Чітко висловлює свої і чужі думки або спостереження, занотовує їх для себе
3. Читає науково-популярні видання, “дорослі” статті та книги, віддає перевагу саме їм, а не художній літературі
4. Часто шукає причини і зміст явищ самостійно
5. Із задоволенням проводить час над створенням своїх проектів, конструкцій, колекцій
6. Не припиняє роботу, навіть якщо винахід не знайшов підтримки.

Акторський талант (7 ознак)
1. Часто висловлює свої почуття за допомогою міміки і жестів
2. Викликає емоційні реакції в інших людей, коли про щось розповідає
3. Змінює тональність голосу, коли копіює іншу людину
4. Із бажанням виступає перед аудиторією
5. З легкістю передражнює чиїсь звички, пози, вирази
6. Любить і розуміє значення красивого і характерного одягу
7. Має розвинену пластику.

Інтелектуальний розвиток (9 ознак)
1. Добре розмірковує, розуміє недоказане, розуміє причини й мотиви вчинків інших людей
2. Має розвинену пам’ять
3. Легко і швидко сприймає новий матеріал
4. Ставить багато продуманих та виправданих ситуацією запитань
5. Читає книги за своєю особистою програмою, що випереджає шкільну
6. Випереджає своїх однокласників з програми, скаржиться, що в школі йому нецікаво
7. Має широкий світогляд
8. Має високу спостережливість, гостроту сприйняття
9. Має розвинене почуття власної гідності.

Спортивні здібності (7 ознак)
1. Енергійна дитина, рухлива
2. Смілива до нестями, не боїться синців і гуль
3. Виграє в спортивних іграх
4. Більш розвинена фізично, ніж однолітки, рухається легко, пластично, граційно
5. З легкістю опановує спортивний інвентар
6. Здається, що ніколи не втомлюється
7. Має свого героя-спортсмена, на якого хоче бути схожим.

Літературні здібності (5 ознак)
1. У розповіді дотримується сюжетної лінії
2. Полюбляє фантазувати та імпровізувати на тему якоїсь події
3. У розповідях обирає такі слова, які передають емоційний стан і почуття героїв
4. Відображає персонажі своїх фантазій живими та цікавими
5. Полюбляє писати вірші або оповідання.

Художні здібності (6 ознак)
1. Не знаходячи слів, звертається до малювання або ліплення, щоб виразити свої почуття і настрій
2. У своїх малюнках відображає все розмаїття предметів, людей, тварин, а не зациклюється на відображенні чогось одного
3. Серйозно ставиться до мистецтва
4. У вільний час із захопленням ліпить, малює
5. Створює декоративні прикраси для одягу, будинку, речей
6. Сміливо висловлює свою думку щодо творів мистецтва, обґрунтовуючи її.

Обробка результатів
Оцініть у балах (від 2 до 5) кожну ознаку.
Якщо вона
завжди притаманна вашій дитині – 5 балів,
часто – 4,
іноді – 3 бали і т.ін.
Знайдіть суму за кожною з 8 анкет.
Отриману суму поділіть на кількість ознак даної здібності.
За найбільшим результатом з’ясуйте яскраво виражені здібності.